Мертві душі суть твору. Основна тема твору мертві душі

Сенс назви та своєрідність жанру поеми Н.В. Гоголя «Мертві душі»

План

Вступ

1 Основна частина

1.1 Сенс назви поеми «Мертві душі»

1.2 Визначення Н.В. Гоголем жанру «Мертвих душ»

1.3 Жанрова своєрідність поеми «Мертві душі»

2 Висновки з жанрової своєрідності «Мертвих душ»

Висновок

Бібліографія

Вступ

«Мертві душі» – геніальний твір Миколи Васильовича Гоголя. Саме на нього Гоголь покладав свої головні надії.

"Мертві душі" - поема. Історія її створення охоплює майже все творче життя письменника. Перший том створювався у 1835 – 1841 роках та був опублікований у 1842 році. Над другим томом письменник працював із 1840 – 1852 роки. 1845-го він уперше спалив готовий текст. До 1851 закінчив новий варіант тома - і спалив його 11 лютого 1852, незадовго до смерті.

"Мертві душі" тісно пов'язані з ім'ям Пушкіна і створювалися під його впливом. Пушкін дав Гоголю сюжет "Мертвих душ". Гоголь розповів про це в «Авторській сповіді»: «Пушкін віддав мені свій власний сюжет, з якого він хотів зробити сам щось на кшталт поеми і якого, за словами його, він не віддав би іншому нікому. То справді був сюжет «Мертвих душ».

Незабаром Гоголь прочитав Пушкіну перші глави поеми. Він сам розповів про це: «Коли я почав читати Пушкіну перші глави з «Мертвих душ» у тому вигляді, як вони були раніше, то Пушкін, який завжди сміявся при моєму читанні (він був мисливець до сміху), почав потроху ставати дедалі похмурішим. і похмуріше, і нарешті став зовсім похмурим. Коли ж читання закінчилося, він сказав голосом туги: «Боже, як сумна наша Росія». Мене це здивувало. Пушкін, який так знав Росію, не помітив, що це карикатура і моя власна вигадка! Тут я побачив, що означає справа, взята з душі, і взагалі душевна правда, і в якому жахливому для людини вигляді може бути представлена ​​темрява і лякає відсутність світла. З того часу я вже почав думати тільки про те, як би пом'якшити те тяжке враження, яке могли справити «Мертві душі».

Запам'ятаємо це: Гоголь у «Мертвих душах» шукав таке поєднання темряви та світла, щоб створені ним картини не жахали людину, а давали надію.

Але де ж світло у його картинах? Здається, якщо він і є, то лише в ліричних відступах – про цілющу нескінченну дорогу, про швидку їзду, про Русь, що мчить, як «жвава необганяльна трійка». Так-то так, але давно помічено, що цими дорогами мандрує не хто інший, як Чичиков, і мало не в його голові народжується пройнята ліричним пафосом міркування ...

Світ поеми «Мертві душі» - це світ, де події, пейзажі, інтер'єри, люди настільки ж достовірні, як і фантастичні; зрушити у своїй свідомості ці образи одного чи іншого полюсу – отже, їх збіднити; напруга між полюсами і виражає гоголівське ставлення до Росії, до її минулого, сьогодення та майбутнього.

Тож у чому сенс назви поеми? Чому Гоголь назвав "Мертві душі" поемою? Як це розуміти?

Мета цього дослідження – з'ясувати, у чому сенс назви поеми «Мертві душі» та пояснити особливості жанру цього твору.

Для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. Творчо вивчити поему «Мертві душі».

2. Простежити думку М. У. Гоголя про поему.

3. Розглянути критичні матеріали про поему «Мертві душі».

1 Основна частина

1.1 Сенс назви поеми «Мертві душі»

Назва «Мертві душі» настільки багатозначно, що породило темряву читацьких здогадів, наукових суперечок та спеціальних досліджень.

Словосполучення «мертві душі» звучало у 1840-х роках дивно, здавалося незрозумілим. Ф. І. Буслаєв розповів у своїх спогадах, що коли він «вперше почув загадкову назву книги, то спочатку уявив собі, що це якийсь фантастичний роман або повість на кшталт «Вія». Справді, назва була незвичайною: душа людини вважалася безсмертною, і раптом мертвідуші!

«Мертві душі», - писав А. І. Герцен, - ця назва носить у собі щось наводяче страх». Враження від назви посилювалося тим, що саме цей вислів не вживалося до Гоголя в літературі і взагалі мало відомо. Навіть знавці російської, наприклад професор Московського університету М. П. Погодін, не знали його. Він з обуренням писав Гоголю: «Мертвих душ російською немає. Є душі ревізські, приписані, убілі, прибуткові». Погодін, збирач старовинних рукописів, знавець історичних документів та російської мови, писав Гоголю з повним знанням справи. Справді, цей вислів не зустрічався ні в урядових актах, ні в законах та інших офіційних документах, ні в науковій, довідковій, мемуарній, художній літературі. М. І. Міхельсон у багато разів перевидавався в наприкінці XIXстоліття зібранні крилатих виразів російської мови наводить словосполучення «мертві душі» і робить посилання лише на поему Гоголя! Інших прикладів Міхельсон не знайшов у величезному літературному та словниковому матеріалі, переглянутому ним.

Якими б не були витоки, основні змісти назви можна знайти тільки в самій поемі; тут і взагалі кожне загальновідоме слово набуває свого, чисто гоголівського відтінку.

Є прямий і очевидний зміст назви, що з історії самого твору. Сюжет "Мертвих душ", як і сюжет "Ревізора", дав йому, за визнанням Гоголя, Пушкін: він розповів історію про те, як хитрий ділок скуповував у поміщиків мертві душі, тобто померлих селян. Справа в тому, що з Петровського часу в Росії кожні 12 - 18 років проводилися ревізії (перевірки) чисельності селян-кріпаків, оскільки за селянина чоловічої статі поміщик повинен був платити уряду «подушну» подати. За підсумками ревізії складалися ревізські казки (списки). Якщо період від ревізії до ревізії селянин помирав, у списках він все одно значився і його поміщик платив подати – до складання нових списків.

Ось цих померлих, але тих, що числяться живими, пройдисвіт і задумав скупити дешево. Яка ж тут була вигода? Виявляється, селян можна було закласти в Опікунській раді, тобто одержати за кожну «мертву душу» гроші.

Найвища ціна, яку довелося сплатити Чичикову за «мертву душу» Собакевичу, – два з половиною. А в Опікунській раді він міг отримати за кожну душу 200 рублів, тобто в 80 разів більше.

Затія Чичикова звичайна та фантастична одночасно. Звичайна тому, що покупка селян була повсякденною справою, а фантастична, оскільки продаються і купуються ті, від кого, за словами Чичикова, «залишився лише один невловимий почуттями звук».

Ніхто не обурений цією угодою, найбільш недовірливі лише трохи здивовані. Насправді людина стає товаром, де папір підміняє людей.

Отже, перший, найбільш очевидний зміст назви: «мертва душа» - це померлий, але існуючий у паперовому, бюрократичному «обличчі» селянин, який став предметом спекуляції. Частина цих «душ» має у поемі свої імена, характери, про них розповідаються різні історії, так що вони, якщо навіть і повідомляється, як трапилася з ними смерть, оживають на наших очах і виглядають, мабуть, живіше за інших «діючих осіб».

« Мілушкін, цегла! Міг поставити пекти в будь-якому будинку.

Максим Телятников, шевець: що шилом кільне, те й чоботи, що чоботи, те й дякую, і хоч би в рот хмільного...

Каретник Міхєєв! Адже більше жодних екіпажів і не робив, як тільки ресори.

А Пробка Степан, тесляр? Адже що за силища була! Служи він у гвардії, йому б бозна-що дали, трьох аршин зі вершком ростом!»

По-друге, Гоголь мав на увазі під «мертвими душами» поміщиків.

кріпосників, які пригнічували селян і заважали економічному та культурному розвитку країни.

Але «мертві душі» - не лише поміщики та чиновники: це «нерозділене мертві обивателі», страшні «нерухомим холодом душі своєю і безплідною пустелею серця». У Манілова і Собакевича може перетворитися будь-яка людина, якщо «нікчемна пристрасть до чогось дрібного» розростеться в ньому, змушуючи його «забути великі і святі обов'язки і в нікчемних брязкальцях бачити велике і святе».

Невипадково портрет кожного поміщика супроводжується психологічним коментарем, який розкриває його загальнолюдський зміст. У одинадцятому розділі Гоголь пропонує читачеві непросто посміятися з Чичикова та інших персонажів, а «поглибити всередину своєї душі цей важкий запит: «Чи немає й у мені якоїсь частини Чичикова?» Таким чином, назва поеми виявляється дуже ємною і багатоплановою.

Художню тканину поеми становлять два світи, які умовно можна позначити як світ «реальний» та світ «ідеальний». Реальний світ автор показує відтворюючи сучасну йому дійсність. Для «ідеального» світу душа безсмертна, бо вона є втіленням божественного початку в людині. А у світі «реальному» цілком може бути «мертва душа», бо для обивателів душа лише те, що відрізняє живу людину від покійника.

Назва, дана Гоголем своєї поемі, було «Мертві душі», але у першому аркуші рукописи, представленому цензуру, цензор А.В. Нікітенко приписав: «Пригоди Чичикова, чи… Мертві душі». Так називалася близько ста років поема Гоголя.

Ця хитра приписка приглушала соціальне значення поеми, відволікала читачів від думок про страшну назву «Мертві душі», підкреслювала значення Чичикова спекуляцій. А.В. Нікітенко знижував своєрідну, небувалу назву, дану Гоголем, до рівня назв численних романів сентиментального, романтичного, охоронного напрямів, що приваблювали читачів дивовижними, хитромудрими назвами. Наївний прийом цензора не знизив значення геніального творіння Гоголя. Нині поема Гоголя друкується під назвою, даним автором, - «Мертві душі».

Твори з литературы: У чому сенс поеми гоголя Мертві душіПоема "Мертві душі" була написана в той час, коли в Росії панувало кріпацтво. Поміщики розпоряджалися своїми селянами, як речами чи худобою, могли купувати та продавати їх. Багатство поміщика визначалося кількістю селян, що йому належали. Приблизно через 10 років держава робила перепис "душ". За списками перепису поміщики сплачували податки за селян. Якщо в проміжку між двома ревізіями селянин помирав, поміщик все одно платив за нього, як за живого, до нового перепису. Якось А.

С. Пушкін розповів Гоголю, про одного шахрая-чиновника, який за безцінь скуповував у поміщиків мертві душі, які за списками вважаються живими. Після цього чиновник сильно розбагатів. Сюжет дуже зацікавив Гоголя. Він задумав намалювати картину кріпосної Росії, показати процес розкладання поміщицького господарства, що відбувався в ній. Свою поему Гоголь вирішив написати у трьох Томах, у якій треба було показати всю Русь не "з одного боку", а всебічно. Він прагнув зобразити як негативних поміщиків-кріпосників, але знайти у тому числі і позитивних. Але т.д.

до. у Росії тоді був позитивних Поміщиків, другий том поеми не побачив світ. Поема називається "Мертві душі" тому, що в ній описуються пригоди чиновника Чичикова, який скуповував мертві душі, тобто селян, які вже померли. По-друге в поемі > широко розкривається життя поміщиків-кріпосників, представників світу "мертвих душ", які гальмували економічний та суспільний розвиток Росії.

Він може критично ставитися до оточуючих. Книги він читає рідко: два роки у нього відкрита книга на 14 сторінці. Гоголь говорить про нього, що він "ні те, ні се". Коробочка - господарська господиня, але з вузьким розумовим кругозіром. Вона нічого не бачить, окрім копійок і двогривенників." Поміщик-розтратник, що розорюється, Ноздрьов, здатний "Спустити" все господарство за кілька днів. Показаний і Собакевич - поміщик-кулак, який дуже далекий від освіти, від передових ідей суспільства. Заради наживи він здатний на шахрайство, підробки, обман… Йому навіть вдається продати Чичикову замість чоловіка жінку.

Межею морального падіння є Плюшкін - "проріха на людстві". Йому шкода витрачати своє добро не лише для інших, а й для себе. Він не обідає, одягається в рваний одяг. До людей він має недовіру і ворожість, виявляє жорстокість і несправедливість до селян.

У ньому вимерли батьківські почуття, речі для нього дорожчі за людей. "І до такої нікчемності, дріб'язковості, гидоти могла зійти людина," - з гіркотою вигукує Гоголь про Плюшкіна. У "Мертвих душах" виведено цілу галерею чиновників того часу. Показано порожнечу їхнього існування, відсутність серйозних інтересів, крайнє невігластво, в поемі немає Образів народу, але окремі місця, твори дихають любов'ю до нього, вірою в нього. Автор змушує захоплюватися живим та.

жвавим російським розумом, кмітливістю, Витривалістю, силою і підприємливістю російського селянина. І вірячи в ці якості народу, Гоголь прочитає щастя Росії в її далекому майбутньому, порівнюючи Русь з птахом-тойкою, що мчить у далечінь, де чекають її зміни на краще. Гоголь зробив величезний внесок в історію російського суспільства! Письменник помер, та його твори не втратили свого значення й у час.

Зникли люди, подібні до тих, яких зобразив Гоголь, але окремі риси цих героїв можна зустріти і в наш час. Гоголь допомагає нам бачити негативне значення цих рис, вчить розуміти їхню шкоду і боротися з ними.

(Варіант 1)

Назва поеми Гоголя «Мертві душі» багатозначна. Безперечно впливає на поему «Божественної комедії» Данте. Назва "Мертві душі" ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте - "Пекло".

З «мертвими душами» пов'язаний сам сюжет твору: Чичиков скуповує померлих селян, які в ревізських казках значаться як «душі», щоб, оформивши купчу, закласти куплених селян уже як живих до опікунської ради і отримати за них кругленьку суму.

З поняттям "мертва душа" пов'язана соціальна спрямованість твору. Затія Чичикова звичайна та фантастична одночасно. Звичайна тому, що купівля селян була повсякденною справою, а фантастична, оскільки продаються і купуються ті, від кого, за словами Чичикова, «залишився один звук, що не відчутний почуттями». Ніхто не обурений цією угодою, найбільш недовірливі лише трохи здивовані. «Ніколи ще не траплялося продавати... покійників. Живих би я поступилася, от і третього року протопопу двох дівчат, по сто карбованців кожну», – каже Коробочка. Насправді людина стає товаром, де папір підміняє людей.

Поступово змінюється зміст поняття «мертва душа». Абакум Фиров, Степан Пробка, каретник Міхей та інші померлі селяни, куплені Чичиковим, не сприймаються як «мертві душі»: вони показані як люди яскраві, самобутні, талановиті. Це не можна зарахувати до їхніх господарів, які й виявляються «мертвими душами» у справжньому значенні цього слова.

Але «мертві душі» – не тільки поміщики та чиновники: це «нерозділене мертві обивателі», страшні «нерухомим холодом душі своєю і безплідною пустелею серця». У Манілова і Собакевича може перетворитися будь-яка людина, якщо «нікчемна пристрасть до чогось дрібного» розростеться в ньому, змушуючи його «забути великі і святі обов'язки і в нікчемних брязкальцях бачити велике і святе». «Повітря довго ще не виведеться зі світу. Він скрізь між нами і, можливо, тільки ходить в іншому каптані». Невипадково портрет кожного поміщика супроводжується психологічним коментарем, що розкриває його загальнолюдський зміст. У одинадцятому розділі Гоголь пропонує читачеві непросто посміятися з Чичикова та інших персонажів, а «поглибити всередину своєї душі цей важкий запит: “Чи немає й у мені якоїсь частини Чичикова?”». Таким чином, назва поеми виявляється дуже ємною і багатоплановою.

Для «ідеального» світу душа безсмертна, бо вона є втіленням божественного початку в людині. А у світі «реальному» цілком може бути «мертва душа», бо для обивателів душа лише те, що відрізняє живу людину від покійника. У епізоді смерті прокурора оточуючі здогадалися, що він «була точно душа», лише коли він став «одне лише бездушне тіло».

Цей світ шалений – він забув про душу, він бездуховний. Тільки з розуміння цієї причини може розпочатися відродження Росії, повернення втрачених ідеалів, духовності, душі. У цьому світі не може бути Манілова, Собакевича, Ноздрьова, Коробочки. У ньому є душі – безсмертні людські душі. І тому цей світ не можна відтворити епічно. Духовний світ визначає інший рід літератури – лірика. Саме тому Гоголь визначає жанр свого твору як ліро-епічний, назвавши "Мертві душі" поемою.

(Варіант 2)

У назві поеми М. У. Гоголя «Мертві душі» відбивається головна ідея твори. Якщо розуміти назву поеми буквально, можна побачити, що у ній міститься суть афери Чичикова: Чичиков купував померлих селян («душі»).

Існує думка, що Гоголь задумав створити "Мертві душі" за аналогією з "Божественною комедією" Данте, яка складається з трьох частин: "Ада", "Чистилища", "Раю". Їм мали відповідати задумані М. У. Гоголем три томи. У першому томі Н. В. Гоголь хотів показати страшну російську дійсність, відтворити «пекло» сучасного життя, у другому та третьому томах – духовне піднесення Росії.

У собі самому М. У. Гоголь бачив письменника-проповідника, який, малюючи картину відродження Росії, виводить їх із кризи. При виданні «Мертвих душ» М.В.

Гоголь сам малював титульний аркуш. Він намалював візок, який символізує рух Росії вперед, а довкола – черепи, які символізують мертві душі живих людей. Для Гоголя було дуже важливо, щоб книжка вийшла саме із цим титульним листом.

Світ «Мертвих душ» поділяється на дві частини: світ реальний, де головна дійова особа – Чичиков, та ідеальний світ ліричних відступів, у якому головний герой- Сам Н. В. Гоголь.

Манілов, Собакевич, Ноздрьов, прокурор – ось типові представники реального світу. Протягом усієї поеми характер їх не змінюється: наприклад, «Поздрів у тридцять п'ять років був такий самий, як у вісімнадцять і двадцять». Автор постійно підкреслює черствість і бездушність своїх героїв. У Собакевича «зовсім не було душі, чи вона в нього була, але зовсім не там, де слід, а, як у безсмертного Кощія, десь за горами і зачинена такою товстою шкаралупою, що все, що не крутилося на дні, не зробило зовсім ніякого потрясіння на поверхні». У всіх чиновників у місті такі ж застиглі душі без найменшого розвитку. Н. В. Гоголь описує чиновників із злою іронією.

Спочатку ми бачимо, що життя в місті вирує, але насправді це просто безглузда метушня. У світі поеми мертва душа – це звичайне явище. Для цих людей душа – це лише те, що відрізняє живу людину від мертвої. Після смерті прокурора всі здогадалися про те, що в нього «була наче душа», лише коли від нього залишилося «одне лише бездушне тіло».

Назва поеми є символом життя повітового міста N., а це місто, своєю чергою, символізує всю Росію. Н. В. Гоголь хоче показати, що Росія перебуває у кризі, що душі людей скам'янілі, померли.

В ідеальному ж світі існує жива душа оповідача, і тому саме Н. В. Гоголь може помітити всю ницість життя міста, що опустилося. В одному з ліричних відступів оживають душі селян, коли Чичиков, читаючи список померлих, воскресає їх у своїй уяві.

Ці живі душі селян-богатирів з ідеального світу Н. В. Гоголь протиставляє реальним селянам, абсолютно дурним і слабким, як, наприклад, дядько Мітяй та дядько Міняй.

У реальному світі «Мертвих душ» є лише два герої, у яких душі ще не померли остаточно, це – Чичиков та Плюшкін. Тільки ці два персонажі мають біографію, ми бачимо їх у розвитку, тобто перед нами не просто люди із застиглими душами, а ми бачимо, як вони дійшли до такого стану.

Ідеальний світ «Мертвих душ», який постає перед читачами у ліричних відступах, є повною протилежністю реального світу. В ідеальному світі немає і не може бути мертвих душ, тому що там немає манілових, собаковичів, прокурорів. Для світу ліричних відступів душа безсмертна, оскільки є втіленням божественного початку людини.

Отже, у першому томі «Мертвих душ» М. У. Гоголь зображує всі негативні боку російської реальності. Письменник відкриває людям, що їхні душі стали мертвими, і вказуючи на пороки людей, тим самим повертає до життя їх душі.

(Варіант 3)

Н. В. Гоголя завжди хвилювали проблеми духовності - і суспільства загалом, і окремої особистості. У своїх творах письменник прагнув показати суспільству всю глибину його справжньої гидоти. Іронізуючи, сміючись з людських вад, Гоголь прагнув уникнути мертвості душі.

Сенс назви поеми «Мертві душі», по-перше, у тому, що головний герой, Чичиков, купує мертві душі у поміщиків, щоб закласти кожну по двісті карбованців на опікунську раду і таким чином скласти собі капітал; по-друге, Гоголь показує у поемі людей, чиї серця очерствели, а душі перестали щось відчувати. Що ж губить цих чиновників та поміщиків? На думку Гоголя, «придбання – вина всього», тому саме тема копійки з'являється усюди у творі, де йдеться про мертві душі.

Батько заповів Чичикову: «...найбільше бережи і копи копійку...» Згодом, слідуючи цій пораді, Чичиков зі звичайного хлопчика перетворився на ділка і спритника, у якого в душі не залишилося майже нічого святого. Мабуть, тому Д. С. Мережковський назвав Чичикова «мандрівним лицарем грошей».

Аналогічно тому, як школяр Павлуша зашивав у мішечки по п'ять карбованців, Коробочка набирала «потроху грошенят у рябинові мішечки, розміщені по ящиках комода». Гоголь вустами Чичикова називає Коробочку «дубінноголовою», маючи на увазі, мабуть, не тільки те, що вона недалека жінка, а й те, що вона черства душею та серцем. У Коробочки, як і у Чичикова, залишилася лише пристрасть до нагромадження. Ця ж риса, тільки в гіпертрофованому вигляді, є й у Плюшкіна. Він щодня ходив своїм селом, підбирав усе, що траплялося йому на шляху, і складав у купу в кутку кімнати. Саме про цього героя Гоголь написав: «І до такої нікчемності, гидоти могла зійти людина!» Якщо порівнювати купу Плюшкіна і дорожню скриньку Чичикова, то можна дійти висновку, що це аналогічні речі, з тією лише різницею, що Чичиков має всі предмети: мильницю, бритви, пісочниці, чорнильниці, пір'я, сургучі, квитки візитні, театральні та інші, папери, гроші – згідно з планом. Морального життя ні в кого з поміщиків та чиновників немає, вони мертві духовно.

Деякі дослідники вважають, що та послідовність, згідно з якою Чичиков потрапляв до поміщиків, подібна до дев'яти кола пекла Данте, де тяжкість гріхів збільшується від першого кола до дев'ятого, власне від Манилова до Плюшкіна. З цим твердженням можна не погодитись, проте цілком можливо припустити, що кожен поміщик – це свого роду гріх, про тяжкість якого може судити лише Господь.

Загалом «Мертві душі» – твір про контрастність, непередбачуваність російської дійсності (сама назва поеми – оксюморон). У творі є як закид людям, і захоплення Руссю. Про це Гоголь писав у ХІ главі «Мертвих душ». Письменник стверджував, що з «мертвими людьми» у Росії є місце богатирям, бо кожне звання, кожна посада вимагає богатирства. Чому? Та тому, що вони, ці місця, зганьблені хабарниками та бюрократами. У російського народу, «повного здібностей душі, що творять», богатирська місія. Однак ця місія, на думку Гоголя, у часи, описані в поемі, практично нездійсненна, оскільки можливість прояву богатирства є, але за чимось поверховим і неважливим морально подрібнений російський народ не бачить їх. Про це сюжетна вставка поеми про Кіфа Мокієвича та Мокію Кіфовича. Однак Гоголь вірить у те, що якщо розплющити очі народу на його упущення, на мертві душі, то Росія виконає нарешті свою богатирську місію.

У поемі є живі духовно, дані у розвитку персонажі. Це померлі, але за життя селяни, які мали духовне життя: Федотов, Петро Савельєв Неуважай-Корито, Степан Пробка – «той богатир, що в гвардію годився б», Максим Телятников, Григорій Доезжай-не-доїдеш, Єремей Карякін, Микита та Андрій Волокита , Попов, Абакум Фиров та інші. А головне - це жива душа оповідача, і тому саме Н. В. Гоголь може помітити всю ницість життя міста, що опустилося.

«Мертві душі» вважатимуться сповідальним твором, оскільки М. У. Гоголь помічав недоліки у оточуючих, а й у собі. Письменник говорив про те, що героїв поеми він наділив «понад їхню власну гидоту моєю власною погань». Гоголь вірив, що його твір змусить читачів задуматися про свою душу: чи жива вона чи ні.

Мабуть, головне питання поеми, яке неминуче ставить собі читач: кого Гоголь мав на увазі, називаючи свій твір вже на етапі задуму? Відповідали і зараз відповідають це питання по-різному, залежно від підходу до проблематики поеми. Найбільш традиційний і поширений погляд ґрунтується на конфлікті системи кріпосного права, що зжила себе, з одного боку, і життєвої сили селянства, душі російської нації — з іншого. Звідси випливає, що мертвими душами Гоголь вважав поміщиків, живими селян. Однак, якщо зводити сенс поеми лише до цього, нехай і правильного судження, спрощується ідейний пафос поеми. По-перше, крім поміщиків та селян у творі показані різні верстви населення, соціальні типи, індивідуальні характери. Якою «душею» вважати кучера Селіфана чи, наприклад, прокурора? Якщо визначати за соціальною ознакою, до якого розряду відносити персонажів, то тоді основними критеріями стануть походження людини та її статус; якщо ж за моральними якостями, то добрих людейми будемо називати "живими" душами, поганих - "мертвими".

Згадаймо вигук Гоголя в листі до Жуковського про задум твору: «Вся Русь з'явиться в ньому!» Воно означає, що проблематика поеми торкнеться кожної людини. Важливо також, що назву твір отримав від початку: Гоголь мав на увазі зовсім не конкретних людей, а явище, стан мертвості, «мертвості» душі людини, близьке до духовного вмирання особистості. Саме поєднання «мертві душі» парадоксально поєднує несумісні сутності: смерть і вічне життя душі — і є не звичайним літературним оксюмороном, а морально-філософською ідеєю, попередження людині не втратити свою безсмертну душу. Тому невірно вказувати на того чи іншого персонажа, називаючи його «живою» чи «мертвою» душею. У поемі створюється ідеал одухотвореного, осмисленого, творчого життя — його слід вважати орієнтиром, даючи різні оцінки героям.

Мету своєї поеми Гоголь бачив у пробудженні совісті людини, кожен повинен подивитися на себе з пристрастю: «А хто з нас, сповнений християнського смирення, не гласно, а в тиші, один, в хвилини відокремлених бесід із самим собою, поглибить всередину власної душі цієї важке запитання: „А чи немає і в мені якоїсь частини Чичикова?"». Тому шукати «омертвілість» душі, наполягав Гоголь, потрібно насамперед у собі. Зрозуміло, це вимога глибинна, загальна і виходить за межі даного літературного твору. У поемі найважливішу роль відіграє фактор відповідальності людини за своє життя і виконання свого обов'язку, безумовно, сатиричний пафос поеми спрямований на поміщиків і чиновників.

Про яку громадянську та людську відповідальність може йтися мова, бачачи байдужого до всього, недовірливої ​​та обмеженої Коробочки, нерозумного й безшабашного Ноздрева, цинічного й жадібного, вселенської прорви, нестримного накопичувача? Такими ж різкими характеристиками Гоголь наділяє міське чиновництво, але все ж таки увагу до чиновників неможливо зіставити з докладним описомхарактерів поміщиків, їх способу життя, маєтку та господарства. «Поміщицькі» розділи відрізняються на загальному тлі поеми недосяжним рівнем художньої виразності, ці п'ять розділів можна назвати п'ятьма актами людської комедії.

Про образи селян ми судимо позитивно, бо знаємо: від їхньої праці залежить життя поміщика, чиновника, всього населення країни. Джерело фізичного існування та духовного життя нації зароджується у селянстві, поширюючись потім на інші верстви суспільства. Ми не бачимо творчої праці селян, не чуємо фольклорних пісень, творча обдарованість російського простого народу проявляється епізодично, наприклад у ліричному відступі про російське слово або майстерність каретника Міхєєва. Гоголь бачить своє завдання у тому, щоб показати, як пригнічується творча воля та життєва активність людини в умовах кріпосного рабства. Ось чому на передній план виходять долі селян-кріпаків. Гоголь не приховує їх слабкості, недоліки, погані якості, тобто він не ідеалізує селян, але й не ставиться до них згори, як до жертв кріпосного режиму. Пафос гоголівського викриття вищий і складніший: описуючи селянські долі, художник створює історії загибелі людей, спочатку позбавлених правана вільне та гідне життя. Сумна доля тесля Степана Пробки, життя якого зламала кріпацтво: він не міг зупинитися в пристрасті заробляння грошей, брався за будь-яку роботу і в результаті загинув. Гоголь говорить тут про те, що можна заробити грошей і викупити собі волю, але не можна купити почуття свободи, будучи народженим у неволі.

Таким чином, заклик бути «не мертвими, а живими душами» звернений Гоголем не лише до поміщика чи селянина — героя твору, а й до кожного з нас. Гоголь не засуджував людину, не переслідував її своєю сатирою. У сміху Гоголя багато скорботи, але є надія. У ліричному відступі на початку сьомого розділу письменник говорить про своє призначення і долю: «І довго ще визначено мені дивною владою йти об руку з моїми дивними героями, озирати все величезне життя, озирати її крізь видний світові сміх і незримі, невідомі йому слі! »

Назва твору «Мертві душі» є багатозначною. , Як відомо, задумував тричастковий твір за аналогією з «Божественною комедією» Данте. Перший том - Пекло, тобто обитель мертвих душ.

По-друге, із цим пов'язана фабула твору. У ХІХ столітті «мертвими душами» називали померлих селян. У поемі Чичиков купує документи на померлих селян, а потім продає їх до опікунської ради. Мертві душі в документах були живими, а Чичиков отримував за це чималу суму.

По-третє, у назві підкреслюється гостра соціальна проблема.Справа в тому, що в той час продавців і скупників мертвих душ було безліч, це не контролювалося і не каралося владою. Казна пустіла, а заповзятливі аферисти наживали собі статки. Цензура настійно рекомендувала Гоголю змінити назву поеми на «Пригоди Чичикова, чи мертві душі», переставивши акцент на особистість Чичикова, а чи не на гостру суспільну проблему.

Можливо, ідея Чичикова здасться деякою дивною, але все зводиться до того, що між мертвими та живими різниці немає. Продаються і ті, і ті. І померлі селяни, і поміщики, які погодилися продати документи за певну винагороду. Людина повністю втрачає людські обриси і стає товаром, а вся її сутність зводиться до папірця, де вказано, чи живий ти чи ні. Виходить, що душа виявляється смертною, що суперечить головному постулату християнства. Світ стає бездуховним, позбавленим релігії та будь-яких морально-етичних орієнтирів. Такий світ описується епічно. Ліричний компонент полягає в описі природи та духовного світу.