Сергій Леонідович Тігіпко. Біографічна довідка

Тігіпко, Сергій Леонідович, український політик, фінансист, народний депутат. Народився 13 лютого 1960 року у селі Драгонешти, Лазівського району Молдавської РСР.
Після закінчення середньої школи переїхав до Дніпропетровська та вступив до Дніпропетровського металургійного інституту. Після отримання диплома, з 1982 по 1984 рік, проходив службу в лавах збройних сил СРСР офіцером танкових військ.
Після демобілізації у 1984 році працював на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму. З 1986 року активно працює по комсомольській лінії - завідує відділом пропаганди та агітації, і обіймає посаду другого секретаря дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. Робота в обкомі комсомолу звела його з майбутніми великими українськими політиками - , не без допомоги якого Тігіпко отримав згодом посаду першого секретаря дніпропетровського обласного комітету комсомолу, якій, у свою чергу, вже будучи першим секретарем, Тігіпко допоміг із відкриттям молодіжного центру «Термінал». Тоді ж він познайомився з майбутнім президентом України Леонідом Кучмою.
У 1991 році комсомол перестав існувати і Тігіпко починає активно займатися фінансовою діяльністю, а точніше – банківською справою. Щоправда, отримавши посаду заступника голови ради правління комерційного банку «Дні про», Тігіпка, не пропрацювавши на цій посаді і року, був звільнений. У березні 1992 року стає одним із співзасновників «ПриватБанку», в якому обіймає посаду голови правління.
1994 року Сергій Тігіпко завдяки старим зв'язкам переходить на роботу в уряд президента України Леоніда Кучми, очолюваний Павлом Лазаренком - спочатку позаштатним консультантом з фінансової політики, а з 1997 року - віце-прем'єром України з економічних питань. Тоді ж Тігіпко залишив посаду голови «ПриватБанку», проте зі своїми партнерами остаточно розділив бізнес лише 2000 року. Свою посаду в уряді Сергій Тігіпко зберіг і після відставки Павла Лазаренка. У 1999 році прем'єр-міністром України стає Віктор Ющенко, який призначає Тігіпка на посаду міністра економіки, а також вводить його до складу різних урядових комітетів та комісій, у тому числі - до Вищої економічної ради президента України на посаду заступника голови Державної комісії з проведення Україні адміністративної реформи входив також до Стратегічної групи з питань українсько-російських взаємин за президентів двох держав.
Влітку 2000 року Сергій Тігіпко, з власної ініціативи залишивши посаду міністра економіки, додаткові вибориобирається депутатом до Верховної Ради України. Примкнувши до партії «Трудова Україна», незабаром обійняв посаду голови партії, а також увійшов до парламентського комітету з питань фінансової та банківської діяльності.
З 2001 року Сергій Леонідович, паралельно з роботою в парламенті, займається благодійною та фінансовою діяльністю – створює благодійний фонд«Перспектива», а також фінансово-промислову групу ТАС, до якої увійшов ряд страхових компаній, кілька великих банків та промислових підприємствУкраїни. У квітні 2002 року знову обирається до Верховної Ради від виборчого блоку «За єдину Україну!», до якого, окрім «Трудової України», увійшла Партія регіонів, Народно-демократична партія, Аграрна партія та партія Промисловців. Наприкінці того ж року Тігіпка було обрано на посаду голови Національного банку України. На цій посаді був затятим противником валютного союзу з Росією.
У 2004 році Тігіпко бере активну участь у передвиборчої кампанії- очолює передвиборчий штаб, свої обов'язки щодо керівництва Національним банком він фактично передав своєму заступнику. Після поразки Януковича у другому турі президентських виборів, Тігіпко на деякий час знову йде з політики в комерцію - він подає у відставку з посад глави Національного банку та керівника штабу Януковича, а у квітні 2005 року йде і з поста голови партії «Трудова Україна». Восени того ж року стає головою правління організованої ним 2001 року фінансово-промислової групи ТАС. У 2007 році Тігіпко продає ТАС-Комерцбанк шведському Swedbank та запрошується на посаду голови українського відділення цього банку. У 2008 році прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко призначено на посаду радника прем'єр-міністра на громадських засадах, разом із нею він стає співголовою Ради інвесторів при Кабінеті міністрів України.
Навесні 2009 року Сергій Тігіпко, незважаючи на свої неодноразові заяви про те, що не збирається займатися політикою, залишає всі посади, які він обіймав у комерційних структурах, зберігши за собою лише членство у наглядовій раді Сведбанку, а восени реєструється як самовисуванець кандидатом на пост президента України. Основним пунктом передвиборчої програми Тігіпка був вступ України до Європейського Союзу. У листопаді того ж року він обирається головою Трудової партії України, а сама партія змінює свою назву на нову – «Сильна Україна». 17 січня 2010 року Тігіпко посів третє місце в першому турі президентських виборів, набравши 13% голосів і поступившись Віктору Януковичу та Юлії Тимошенко. Після перемоги Януковича Сергій Тігіпко призначається віце-прем'єром з економічних питань, а в грудні 2010 року, коли було скорочено значну кількість чиновників та посад, він не лише зберіг посаду віце-прем'єра, а й був призначений міністром соціальної політики України. У березні 2012 року відбулося злиття «Сильної України» та правлячої Партії регіонів, після чого Сергій Тігіпко отримав місце заступника голови партії. У квітні 2012 року остаточно переходить на роботу до парламенту.
У квітні 2014 року Сергій Тігіпко запропонував свою кандидатуру на пост президента України, але підтримки Партії регіонів не отримав і був із неї виключений за рішенням політради. Декількома днями пізніше заявив про формування нової депутатської групи і відхід в опозицію до чинної влади.
Сергій Тігіпко одружений другим шлюбом, є четверо дітей. Має ступінь кандидата економічних наук, кавалер ордена Почесного легіону (Франція, 1997).

Фото із офіційного сайту Сергія Леонідовича Тігіпка.

Верховна Рада у четвер затвердила новий складуряду України на чолі з Миколою Азаровим, серед віце-прем'єрів - екс-глава Нацбанку Сергій Тігіпко, який на президентських виборах посів третє місце, і чиє ім'я називалося серед кандидатів на прем'єрське крісло.

Сергій Леонідович Тігіпко народився 13 лютого 1960 року у селі Драгонешти Лазівського району Молдови.

1982 року закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю інженер-металург. Кандидат економічних наук, 1996 року, захистив кандидатську дисертацію на тему: "Формування та державне регулювання системи комерційних банків України".

У 1982 – 1984 роках проходив термінову службу в армії.

У 1984 – 1986 роках Сергій Тігіпко працював секретарем комітету комсомолу, завідувачем відділу та заступником директора з навчально-виховної роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму.

З 1986 року він був завідувачем відділу пропаганди та агітації обласного комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України (ЛКСМУ).

З серпня 1989 року по жовтень 1991 року обіймав посаду першого секретаря Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ.

З жовтня 1991 року по лютий 1992 року Сергій Тігіпко працював заступником голови правління комерційного банку "Дніпро".

З березня 1992 по липень 1997 був головою правління комерційного банку "Приватбанк" (Дніпропетровськ).

У 1994 – 1997 роках він був позаштатним консультантом президента України з питань грошової політики.

Потім був віце-прем'єр-міністром України з питань економічної реформи в уряді Павла Лазаренка (квітень – липень 1997 року), віце-прем'єром з питань економіки в уряді Валерія Пустовойтенка (1997 – 1999 роки).

У 1999 – 2000 роках Сергій Тігіпко був міністром економіки України.

25 червня 2000 року його було обрано депутатом Верховної Ради (парламенту) України. З 18 листопада 2000 року до 2005 року - голова партії "Трудова Україна".

З грудня 2002 по листопад 2004 року Сергій Тігіпко очолював Національний банк України, у зв'язку з чим у січні 2003 року було припинено його повноваження депутата.

З липня до листопада 2004 року Тігіпко керував виборчим штабом Віктора Януковича.

За час політичної кар'єри Сергій Тігіпко був членом Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ), входив до складу та керував різними урядовими комісіями, радами та комітетами. Представляв Україну у міжурядових структурах СНД.

У листопаді 2004 року пішов із великої політики. Зосередився на управлінні власним бізнесом – фінансовою групою ТАС, до якої входили "ТАС Інвестбанк", "ТАС-Комерцбанк", "ТАС-Бізнесбанк", страхова компанія ТАС, клініка сімейної медицини та низка інших активів. З 2005 року – голова правління фінансово-промислової групи "ТАС".

У 2007 році Тігіпко продав "ТАС-Інвестбанк" та "ТАС-Комерцбанк" шведському банку "Сведбанк" (Swedbank). Як повідомляли ЗМІ, вартість операції склала 735 млн. доларів при розмірі власного капіталу двох фінустанов 161,2 млн. доларів.

З 2007 року Сергій Тігіпко – голова правління ВАТ "Сведбанк".

У 2008 році прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко призначила Сергія Тігіпка своїм радником, також Тимошеко та Тігіпко стали співголовами новоствореної Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України.

У червні 2009 року Сергій Тігіпко залишив посади радника прем'єр-міністра України, голови Ради інвесторів при Кабінеті міністрів України, голови правління "Сведбанку" та сконцентрувався на політичної діяльності.

27 жовтня 2009 року Центральна виборча комісія зареєструвала Сергія Тігіпка кандидатом на пост президента України.

На виборах президента України, що відбулися 17 січня 2010 року, Сергій Тігіпко посів третє місце, набравши 13,06% голосів.

Сергій Тігіпко - кавалер французького Ордену Почесного Легіону, нагороджений срібно-бурштиновим почесним відзнакою "Острозька академія" (2003).

Володіє російською та французькою мовами.

Засновник групи ТАС Сергій Тігіпко – незмінний фігурант рейтингів найбагатших людей України. Так, у лютому 2008 року експерти журналу "Фокус" у ТОП-130 українських багатіїв поставили Сергія Тігіпка на 28 місце, оцінивши його активи в 900 млн доларів. Роком раніше його статки оцінювалися в 780 млн доларів.

У 2009 році журнал "Фокус" оцінив статки Тігіпка в 616, 2 млн доларів. Як стверджує видання, за рік бізнесмен втратив 283,8 млн. доларів.

Сергій Тігіпко одружений, від першого шлюбу має доросла дочка Ганна. Саме на честь її було названо групу ТАС (від Тігіпка Ганну Сергєєву). У другому шлюбі має трьох дітей.

Захоплюється штангою, тенісом, гірськими лижами, плаванням.

Матеріал підготовлений на основі інформації відкритих джерел

Біографія

Сергій Тігіпко народився 13 лютого 1960 року у селі Драгонешти Лазівського району Молдови. 1982 року закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. За спеціальністю – інженер-металург. Свою трудову кар'єру Тігіпко розпочинав у комсомолі.

З 1982 до 1991 року він пройшов шлях від секретаря комітету комсомолу Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму до першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу. У жовтні 1991 року Сергій Леонідович почав займатися банківським бізнесом. Спочатку він був заступником голови правління комерційного банку Дніпро, потім п'ять років – керівником ПриватБанку. 1997 року за рекомендацією тодішнього першого помічника президента Олександра Разумкова Сергія Тігіпка було призначено віце-прем'єром з питань економіки в уряді Павла Лазаренка. На зміну ринковику-теоретику прийшов практик-риночник, - так тоді заміну Віктора Пинзеника Сергієм Тігіпком прокоментував Разумков.

1999 року Сергій Тігіпко став міністром економіки в уряді Віктора Ющенка. Але в червні 2000 року після непорозумінь з нинішнім президентом Сергій Леонідович пішов з Кабінету міністрів і став депутатом Верховної Ради (Павлоградський виборчий округ N 36). Ще за півроку він очолив партію Трудова Україна. На парламентських виборах 2002 року до парламенту обрано за виборчим списком блоку «За єдину Україну». 17 грудня 2002 року більшість Верховної Ради призначила Сергія Тігіпка головою Національного банку України. З липня до листопада 2004 року очолював виборчий штаб Віктора Януковича.

29 листопада 2004 року Сергій Леонідович подав у відставку з посади голови правління НБУ. У квітні 2005 року Тігіпко залишив посаду голови партії "Трудова Україна". У 2007 році в рейтингу журналу Фокус 200 найвпливовіших українців посів 52-е місце. 18 березня 2008 року призначений співголовою Ради інвесторів при Кабінеті міністрів та радником прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. На початку 2009 року у політичних кулуарах активно обговорювалася тема можливого призначення Тігіпка на посаду голови правління Національного банку України. Кандидатуру голови НБУ висуває президент. Мені від президента таких пропозицій не надходило, - відповів Сергій Леонідович на запитання щодо можливого призначення в НБУ (Фокус, 16 березня 2009 р.).

У березні 2009 року Сергій Тігіпко заявив, що дав згоду на входження до уряду Тимошенко: Я погодився йти в уряд, щоб робити справу, яку добре знаю і яка принесе користь. Завдання – налагодити конструктивну взаємодію уряду з НБУ. Паралельно – стабілізувати банківський сектор. Потім – стимулювати внутрішній попит та внутрішній ринок (Лівий берег, 21 березня 2009 р.). 8 липня 2009 року Кабінет Міністрів звільнив Тігіпка з посади радника прем'єр-міністра України. У жовтні 2009 року самовисунувся кандидатом у президенти України. 28 листопада 2009 року обраний головою Трудової партії України.

З листопада 2009 року – лідер партії Сильна Україна. На президентських виборах 2010 року посів третє місце, отримавши підтримку 13,06% голосів виборців. Після цього Сергій Леонідович заявив, що не має наміру грати другорядні ролі в уряді. 11 березня 2010 року Верховна Рада України призначила Сергія Тігіпка віце-прем'єр-міністром з питань економіки.

При складанні даного рейтингу спочатку були виведені за дужки всі ті діячі режиму Віктора Януковича з екс-президентом-втікачом, які нині ховаються від українського правосуддя на території держави-агресора - Росії. Також до уваги не бралися лідери політичних сил, які перебувають поза парламентом і урядом, але зберігають активність, які мають стабільно високі показники електоральної соціології. Наприклад, головний «свободівець» Олег Тягнибок, лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко чи співголова «Опозиційного блоку» Борис Колесніков. Натомість розглядалися ті політики, які безпосередньо впливали на прийняття рішень у країні протягом останнього десятиліття, але зараз випали і з актуального політичного процесу, і більшою мірою з публічного інформаційного просторуУкраїни.

Ще на початку 2014 р., у розпал Революції гідності, тодішній нардеп від Партії регіонів Сергій Тігіпко всерйоз розглядався як кандидат у прем'єри, компромісний між владою та опозицією. А відразу після втечі з країни Януковича він поряд з Віталієм Кличком, Петром Порошенком і Олегом Тягнибоком навіть брав участь у переговорах із держсекретарем США Джоном Керрі, який приїхав до Києва. Також Тігіпко одним із перших порвав із ПР, відновивши свою партію «Сильна Україна», і балотувався на позачергових президентських виборах-2014, посівши п'яте місце з результатом 5,2% голосів виборців, що дозволяло з перспективою дивитися на подолання його політсилою прохідного бар'єру у Верховну Раду. Проте вже восени того ж таки 2014 р. «Сильна Україна» з тріском програла на парламентських перевиборах, отримавши лише 3,1%, а її лідер змушений був попрощатися з політикою.

У принципі, подібне вже відбувалося з Тігіпка після президентських виборів-2004, коли він, будучи головою виборчого штабу провладного кандидата Януковича і потенційним претендентом на прем'єрську посаду, вмить зник з української політичної сцени на цілу п'ятирічку. Проведена у 2009–2010 роках. операція з відродження Тігіпко-політика пройшла успішно – на президентських виборах-2010 він посів третє місце із феноменальними 13% голосів. Утім, увійшовши до уряду Миколи Азарова і розчинивши власну партію в ПР, Тігіпко добровільно відмовився від статусу третьої сили, тим самим апріорі прирік себе на нинішнє становище.

Сьогодні він навіть не є формальним лідером «Сильної України» (законсервованою де-факто партією де-юре керує його одеська соратниця та екс-нардеп Світлана Фабрикант, яка також потрапила в політичне лихоліття), не виявляє жодних політичних амбіцій і повністю пішов у бізнес, ставши рік тому головою правління власного ТАСкомбанку. За останніми даними, Тігіпко-бізнесмен розгорнув у 2016-му небувалу активність на страховому, банківському та готельному ринках України. Наприклад, близькі до нього компанії купили страхову фірму "Ейгон Лайф Україна", Universal Bank та чотиризірковий готель Radisson Blu на київському Подолі. Втім, як уже говорилося, Тігіпко кілька разів переживав політичну реінкарнацію і цілком імовірно, що готується до нового переродження, аби зайвий раз нагадати, що українці страждають на політичну амнезію.

Свою останню спробу повернутися в політику колишній перший віце-прем'єр в уряді Азарова, екс-глава СБУ та один із співзасновників неформальної політико-бізнесової групи RosUkrEnergo Валерій Хорошковський зробив також у 2014 р. і саме в компанії з Тігіпком. Власне, перебуваючи у списку «Сильної України» під №2, він дав своє останнє інтерв'ю, в якому серед іншого продовжував ріторику Тігіпка про «відновлення миру і стабільності», повністю виключаючи військове вирішення конфлікту на Донбасі.

Тобто, приїхавши у вересні 2014-го до України із комфортних лондонів та монте-карло, Хорошковський так і не зрозумів, наскільки змінилася країна. Тому після поразки «Сильної України» вже у жовтні відбув знову за бугор, але цього разу досить прогнозовано й у спокійній атмосфері. Адже наприкінці 2012-го екстрений виїзд Хорошковського за кордон був справжньою сенсацією. До цього ходили цілком реалістичні чутки про його можливе прем'єрство під «реформаторською» личиною, але після парламентських виборів-2012 головою Кабміну знову став Азаров, Хорошковський залишився ні з чим і нібито взагалі увійшов у гострий конфлікт із «родиною» Януковича.

У лютому 2013-го було оголошено про продаж Хорошковським медіахолдингу «Інтер» своїм соратникам по групі RosUkrEnergo Дмитру Фірташу та Сергію Льовочкіну за рекордні $2,5 млрд. Втім, внаслідок розкриття «Інтером» минулого року своєї структури власності раптом виявилося, що Хорошковському досі належить 45% акцій телеканалу, Фірташу – 36%, а Льовочкіну – всього 9%. Подейкують, що Хорошковський нині просто чекає на екстрадицію Фірташа до США і тоді повернеться в Україну «на все готове».

Коли у червні 2009 р. Юрія Єханурова було відправлено у відставку з посади міністра оборони, він заявляв про намір повністю присвятити себе науковій та викладацькій діяльності. Але стримати тоді свою обіцянку йому не вдалося – Віктор Ющенко покликав свого досвідченого соратника на посаду першого заступника глави Секретаріату президента.

З приходом у 2010-му на Банкову команди Януковича Єхануров не став шукати місця у новій системікоординат, хоча ще під час перебування прем'єром він був серед тих небагатьох лідерів «Нашої України», які чесно зізнавались у симпатіях до ідеї широкої коаліції з ПР. Стара мрія Єханурова стала реальністю – він частіше почав з'являтися перед студентами як професор на економічному факультеті Київського національного університетуім. Тараса Шевченка.

Сьогодні екс-прем'єр продовжує читати в КНУ лекції з інвестицій, а також бере активну участь у різноманітних телеефірах, круглих столахта конференціях, але вже не як політик, а як експерт. Зазвичай так на Заході супроводжується політична пенсія всіх знакових персон, але в українських реаліях випадок із Єхануровим є досить унікальним. Хоча у 2015-му він все ж таки спробував свої сили на виборах мера Києва, але, отримавши мізерні 0,6%, сильно не засмутився.

А ось інший колишній прем'єр-міністр Анатолій Кінах все ніяк не заспокоїться через своє фактично завершення політичної кар'єри. То він підписує всілякі меморандуми, то висуває вимоги до влади, то заявляє про свою розробку деяких антикризових планів. Все вищенаведене начебто справді відбувається в реальності, але помітно лише офіційному сайту Української спілки промисловців та підприємців, президентом якого продовжує бути Кінах.

Політичного виживання глави УСПП з 1996 р. завжди можна було лише позаздрити. Першим віце-прем'єром у Кабміні лідера НДП Валерія Пустовойтенка Кінах став з позиції заступника голови НДП, під час свого прем'єрства у 2001–2003 роках. був близьким до СДПУ(о), що набрала обертів, у 2004-му вчасно перейшов у команду Віктора Ющенка і, як результат, повернув собі крісло першого віце-прем'єра в уряді Юлії Тимошенко. На парламентських виборах-2006 йшов другим номером у списку блоку «Наша Україна», але через рік перекинувся до «регіоналів», отримавши натомість крісло міністра економіки у другому уряді Януковича, а надалі ще двічі обирався нардепом уже за списком ПР.

Однак після перемоги Революції гідності коло нарешті замкнулося, фінальну ж точку поставив програш Кінаха у 2014-му на мажоритарному окрузі №127 у рідному Миколаєві висуванцю БПП Борису Козирю, причому з досить розгромним рахунком. На що ще тепер розраховує і політичний, і фактичний 62-річний пенсіонер Кінах, незрозуміло, але йти шляхом старшого на шість років колеги Єханурова він явно не бажає.

Ще одним імітатором бурхливої ​​політичної діяльності є Петро Симоненко. Йому досі невтямки, що колишні часи його КПУ, яка володіє в парламенті горезвісною «золотою акцією» і за Кучми, і за Ющенка, і за Януковича, пройшли безповоротно. Українці поставили свій хрест на комуністах на парламентських перевиборах-2014, коли КПУ вперше у новітньої історіїУкраїна не пройшла до Верховної Ради. А з липня 2015 р. усі компартії в Україні (і насамперед партія Симоненка) заборонені та не можуть бути суб'єктами виборчого процесу.

Але головний комуніст продовжує свою «підпільну» боротьбу з «переможцями фашистів», яка насправді відбувається цілком відкрито. Наприклад, минулого літа Симоненко виступив у швейцарській Женеві на 32-й сесії Ради ООН з прав людини, заявивши і про громадянської війни», і про «вбивства російського населення» та про «розквіт нацизму» в Україні. Подібні тези він повторив уже у новому році на щорічній Європейській зустрічі представників лівих сил у Брюсселі.

При цьому свої промови, які мають усі ознаки кримінального злочину, Симоненко штовхає не лише за кордоном, а й безпосередньо в українській столиці. Такий висновок можна зробити з його доповіді «Працювати цілеспрямовано, конкретно, вміло», зачитаної головою забороненої КПУ на Всеукраїнському партзборі, що відбулася 21 січня 2017 р. у новому «підпільному» офісі партії на столичній вулиці Ванди Василевській. Про що, до речі, будь-хто може прочитати на офіційному сайті партії Симоненка, який, як не дивно, досі не заблокований. У цьому на думку спадає лише припущення, що «працювати цілеспрямовано, конкретно, вміло» має не лише КПУ, а й СБУ.

Дата та місце народження: 13.02.1960, с. Драгонешті Лазівського району, Молдова

Освіта вища. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, "Ливарне виробництво чорних та кольорових металів", інженер-металург (1982)

1982-1984 - служба у лавах Радянської Армії(танкові війська)

1984-1986 – секретар комітету комсомолу, завідувач відділу, заступник директора з навчально-виробничої роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму

10.1986-09.1989 – завідувач відділу агітації та пропаганди Дніпропетровського міськкому ЛКСМУ; завідувач відділу агітації та пропаганди Дніпропетровського обкому ЛКСМУ

09.1989-10.1991 – 1-й секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ (за протекцією).

10.1991-02.1992 – заступник голови правління комерційного банку "Дніпро"

03.1992-04.1997 – голова правління комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпропетровськ

11.1994-05.1997 – позаштатний консультант президента України з питань грошової політики

04.1997-07.1997 – віце-прем'єр-міністр України з питань економічної реформи в уряді

07.1997-12.1999 – віце-прем'єр-міністр України з питань економіки в уряді.

12.1999-07.2000 – міністр економіки України в уряді

12.2002-12.2004 – голова Національного банку України

З 09.2005 – голова правління АКБ "ТАС-Комерцбанк"

Радник прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко на громадських засадах, співголова Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України (03.2008-07.2009)

03.2010 – 12.2010 рр. віце-прем'єр-міністр України з економічних питань в уряді Миколи Азарова

З 09.12.2010 р. віце-прем'єр-міністр, міністр соціальної політики в уряді Миколи Азарова

2010 року Сергій Тігіпко посів третє місце на президентських виборах.

Вибори президента України проходили у два тури.
Активність виборців – 24 588 261 (66,76 %).

Результати першого туру:

Янукович - 8686751 (35,32%);

Тимошенко - 6159829 (25,05%);

Тігіпко - 3211257 (13,06%);

Яценюк - 1711749 (6,96%);

Ющенко - 1341539 (5,45%);

Симоненка - 872 908 (3,55%);

Литвин - 578886 (2,35%);

Тягнибок - 352282 (1,43%);

Гриценко - 296413 (1,20%);

Богословська - 102 435 (0,41%)

Партійна діяльність:

член КПРС (1982-1991)

член Політичної партії "Трудова Україна" (з 2000)

керівник центрального виборчого штабу В.Януковича (07.2004-12.2004)

голова партії "Трудова Україна" (11.2000-04.2005)

28.11.2009 – у Києві відбувся X з'їзд Трудової партії України, яка змінила назву на "Сильну Україну".

Сергія Тігіпка обрано лідером партії

16 березня розпустив свою партію Сильна Україна, закликавши однопартійців вступити до Партії регіонів.

Того ж дня на з'їзді ПР було обрано заступником лідера президентської партії.

За результатами позачергових виборів Верховної Ради у жовтні 2014 року очолювана Сергієм Тігіпком партія Сильна Україна не пройшла до парламенту, показавши результат 3,11% за прохідних 5%.

Політична діяльність:

06.2000-04.2002 – народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання (за виборчим округом № 36 Дніпропетровської області)

Член Комітету з питань фінансів та банківської діяльності (з 10.2000)

Член групи "Трудова Україна" (з 07.2000)

04.2002-01.2003 – народний депутат Верховної Ради України 4-го скликання (від блоку "За єдину Україну!", № 7 у списку)

Член Комітету з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства (з 06.2002)

З грудня 2012 року – народний депутат України VII скликання, пройшов під №3 списку Партії регіонів. Заступник голови фракції Партії регіонів у Верховній Раді. Член комітету з питань інформатизації та інформаційних технологій.

У 2001 році "Трудова Україна" разом із Партією регіонів, Народно-демократичною партією України, Аграрною партією та Партією промисловців та підприємців увійшла виборчий блок "За єдину Україну!". Тігіпко отримав у об'єднаному списку сьоме місце та пройшов на виборах у квітні 2002 року до Верховної Ради п'ятого скликання

05.2002-06.2002 - керівник фракції "Єдина Україна" (Партія регіонів, Народно-демократична партія України, Аграрна партія, Партія промисловців та підприємців)

З 06.2002 - уповноважений представник фракції партій ППУ та "Трудова Україна"

Суспільна діяльність:

Член Комісії з питань аграрної та земельної реформи за президента України (11.1997-02.1999)

Голова Комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно перебувають за її межами (06.1998-07.2000)

Голова Національної ради з питань статистики за президента України (1997-02.2000)

Член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні (03.2000-10.2000, з 02.2003)

Член Ради національної безпеки та оборони України (02.2000-11.2000)

Голова Міжвідомчої комісії з реалізації реформи житлово-комунального господарства (12.1999-12.2000)

Голова Митно-тарифної ради України (05.2000-12.2000)

Заступник голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (07.1997-07.2001)

Член Вищої економічної ради Президента України (07.1997-11.2001)

Голова Експертної ради з питань страхування при КМ України (11.1997-08.2000)

Голова Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продовольства, цін та доходів сільськогосподарських товаровиробників (07.1998-06.1999)

Голова Міжнародного економічного комітету СНД (з 1998)

голова України в Економічній раді СНД (з 08.1999)

Член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю за президента України (03.2004-02.2005)

Член Координаційної ради з питань державної службиза президента України (з 03.2000)

Член української частини Стратегічної групи з питань українсько-російських взаємин (з 02.2000)

Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 04.2000)

Член Державної комісії з питань стратегії економічного та соціального розвитку (з 03.2003)

Опікується громадською організацією "Батьки за майбутнє без наркотиків".

Наукова діяльність:

Кандидат економічних наук, тема дисертації – „Формування та державне регулювання систем комерційних банків України” (1996).

Орден Почесного легіону (1997 р.)

Нагороджений срібно-бурштиновою почесною відзнакою "Острозька академія" (2003 р.).

Одружений другим шлюбом.

Перша дружина – Наталія Тігіпко (1981-2004)

Друга дружина – Вікторія Лапатецька (з 2005 р. – Тігіпко), керуючий директор венчурного фонду TA Venture. У 2010 році посіла 13 місце у рейтингу "100 найвпливовіших жінок України".

Дочка: Анна (1984, від першого шлюбу). Закінчила Оксфордський університет.

Діти: Тимофій Тігіпко 2002

Анастасія Тігіпко 2005

Леонтій Тігіпко 2008

Бізнес (у різний час):

АБ "ТАС-Бізнесбанк"

Банківська холдингова група "ТАС"

ЗАТ "Страхова група "ТАС"

ЗАТ "ТАС-Фінанс"

ЗАТ СК "ТАС"

ЗАТ СК "ТАС-Дніпро"

ЗАТ СК "ТАС-Капітал"

ЗАТ Страхова група "ТАС"

ЗАТ ХК "ТЕКО-Дніпрометиз"

ВАТ "Дніпровагонмаш"

ВАТ "Камет-ТАС"

ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"

ВАТ "ТАС - Клініка сімейної медицини"

ВАТ ЦКЛ "Шхуна"

ТОВ "Страховий брокерський дім "Самсон"

ТОВ "ТАС Ессет Менеджмент"

ТОВ СК "РуТАС"

У лютому 2008 року в ТОП-130 українських багатіїв за версією журналу "Фокус" Тігіпко посів 28 місце, його активи оцінюються в $900 млн.

У 2009 році "Фокус" оцінив статки Тігіпка в $616,2 млн. За даними журналу "Кореспондент", капітал Сергія Леонідовича в 2009 році склав $345 млн.

У 2010 році журнал "Кореспондент" оцінив капітал Сергія Тігіпка у $566 млн. (21-е місце у рейтингу "Золота сотня").

У 2011 році журнал "Фокус" оцінив статки Сергія Тігіпка в $795, 65 млн. (№ 30 у рейтингу 200 найбагатших України).

2009 року віце-прем'єр-міністр з питань економіки Сергій Тігіпко задекларував 30 мільйонів 387 тисяч 863.82 гривні доходів.

За 2010 рік загальна сума сукупного доходу віце-прем'єр-міністра та міністра соціальної політики України Сергія Тігіпка становила 24 млн. 154 тис. 610, 77 грн.

З них: дивіденди, відсотки, роялті – 1 млн. 749 тис. 809,01 грн, дохід від підприємницької та незалежної професійної діяльності- 639 тис. 518,61 грн, дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав – 21 млн. 488 тис. 616 грн, заробітня плата– 276 тис. 667,15 грн.

У списку майна – земельна ділянка площею 4 тис. 873,2 кв. м та квартира площею 459,8 кв. м. Розмір внесків до статутних фондів підприємств, установ та організацій становить 23 млн. 768 тис. 169,82 грн, сума на банківських рахунках віце-прем'єра – 851 тис. 672,81 грн.
У декларації зазначено, що сукупний дохід дружини та трьох дітей Тігіпка за 2010 рік становив 4 млн. 458 тис. 345 грн. Вони також володіють земельною ділянкоюплощею 16 тис. 966 кв. м, житловим будинком площею 1 тис. 252,2 кв. м, квартирою площею 99,8 кв. м, автомобілем BMW 745 IL та цінними паперами на суму 912 тис. 400 грн. Розмір їх внесків до статутних фондів підприємств, установ та організацій становить 5 млн. 262 тис. 485 грн.

Компромат:

У травні 2001 року народний депутат Григорій Омельченко оприлюднив доповідну записку тодішнього міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка про факти відмивання у 1995-1996 роках через кореспондентські рахунки ПриватБанку $150 млн.

Сергій Тігіпко не коментував звинувачення Юрія Кравченка та Григорія Омельченка.

У 2007 продав "ТАС-Інвестбанк" та "ТАС-Комерцбанк" шведському банку Swedbank, через кіпрський офшор, не сплативши державі податки. Як повідомляли ЗМІ, сума операції склала $735 млн. при розмірі власного капіталу двох фінустанов $161,2 млн. За найскромнішими підрахунками експертів, ця фінансова операція могла поповнити український бюджет на 100 мільйонів доларів. Інформацію про продаж року своїх банків та сплачені податки Тігіпко досі замовчує.